ua

Правила життя: Нікіта Букорос

Правила життя: Нікіта Букорос

Дизайн-бюро ODESD2 представляє серію матеріалів «Правила життя». Це інтерв'ю з дизайнерами компанії, де немає місця питанням - є лише відповіді героїв про їхнє ставлення до дизайну, до розвитку і звичайним аспектам буття. Автори культових предметів українського дизайну відверто діляться з читачами своїми думками, спонукаючи кожного до внутрішнього діалогу.

Нікіта Букорос, архітектор, дизайнер ODESD2, RAWR: 
“Коли я створюю дизайн, я думаю про емоцію, яку повинна відчути людина”

Я зацікавився дизайном ще у школі: малював різні ручки, машини, зубні щітки, майстрував, придумував. Пізніше, коли постало питання вибору професії, я пішов на архітектуру: серед усіх варіантів для мене цей був найкращим. Такого поняття як предметний дизайн, на горизонті не було. Я вчився і навіть працював архітектором, але якимось чином прийшов у сферу речей і предметів.

Намагаюсь вивчати різноманітні теми, не пов’язані з дизайном.Часом нові знання впливають і на розуміння дизайну, і на мою дизайнерську професію. І навпаки: через певні процеси у дизайні я краще розумію життєві сфери.

Я працюю над різними проектами: як над меблями, так і над ґаджетами, тому не можу сказати, що дотримуюсь певної стилістики. Все залежить від задач. Іноді потрібно попасти у певний стиль. Якщо це робота над ґаджетами, акцент на правилах, а не на стилістиці. Я завжди відштовхуюсь від абстрактного образу, який одразу розгортається у конкретні фізичні форми. Думаю про емоцію, яку повинна відчути людина.

Якщо говорити про успішний дизайн, можна навести аналогію з успішною людиною. В кожного свої критерії успішності. Для когось це зовнішні фактори, наприклад, заможність. Для когось – внутрішні – віднайти гармонію із собою. Так і в дизайні. Хтось прагне, або його проект став відомим на весь світ, а хтось хочет створити дизайн, який допомагає людям.

Певно, я ще не дійшов до такого альтруїстичного підходу. Наразі більшу частину того, що я роблю, роблю для себе, для вивчення своїх внутрішніх процесів, удосконалююсь у цьому. З часом, думаю, зможу більше віддавати, навчати, створювати комплексні речі, які зможуть змінювати життя людей.

Окрім моєї роботи, у створенні об'єкту є багато інших життєвих факторів: фінансові можливості, доцільність виробництва цього предмету. В процесі ці речі адаптуються, в якийсь момент знаходиш баланс – і ти бачиш, що все збігається. Тому кожний етап роботи є приємним. Все, як у житті, адже певні плюси можна знайти як у молодості, так і в зрілому віці.

Коли я приєднався до ODESD2, у мене були певні напрацювання, концепції, які я створював для себе, для експерименту, прототипи, макети, включно з концептами меблів. У команді бюро в мене зв’явилась можливість працювати в реальних умовах. З цього моменту починається моя історія як предметного дизайнера: перші кроки у професії в тому розумінні, якому вони повинні бути.

Досвід дизайн-школи ODESD2 спонукав мене до роздумів про подібні курси на різних платформах: чого я можу навчити, в якому форматі? Найскладніше для мене – зрозуміти, як працюю я сам. Коли ти у потоці, складно пояснити, як це відбувається. Потрібно проаналізувати самого себе, побачити речі, які, можливо, ти раніше не помічав, подивитись збоку – і тільки тоді вже пояснити цей процес іншій людині.

Вчитись набагато легше, коли ти сам знаєш, чого шукаєш. Я також вчився так, самостійно шукав потрібні у конкретний момент знання та інформацію.

За необхідності можу легко знайти спільну можу з будь-якою незнайомою людиною: намагаюсь простіше до цього ставитись. Є концепція про те, що в час час тривалі дружні стосунки між людьми не такі вже й важливі. Ключову роль можуть відіграти ті люди, з якими ти знайомий мало, але в тебе є їх контакт. Будь-коли ти можеш звернутись до такої людини та зустрітись із ним на професійній ниві.


Близько двох років я також працюю як постійний член команди RAWR – smart pet collar. Це проект для тварин, в першу чергу – собак. Тут я повністю відповідаю за предметний дизайн: від концепції до документації для виробництва. На цьому етапі спілкуюсь і з китайськими підрядниками, і з нашими інженерами.

У RAWR дуже багато технічних факторів, вузькі рамки, в яких повинен бути розроблений дизайн пристрою. Це також цікавий підхід до роботи: потрібно знайти нестандартне рішення, щоб обійти обмеження.

Певним чином цей проект перегукується із моєю особистою історією. В дитинстві у мене була собака породи коллі. Її звали Фрам. Але я був ще у дошкільному віці, коли вона втікла. Певним чином цей інцидент і є однією з основних причин, чому люди купують нашийники чи подібні пристрої для тварин.

Я дуже обережно ставлюсь до теми домашніх тварин. Це велика відповідальність та доволі суперечливе етичне питання. Будь-яка домашня тварина – це невільна тварина, ти обмежуєш її свободу.

У всіх людей є вразливі місця, за які можна зачепити. Раніше мене дуже засмучувала критика чи інша, не така як моя, думка. Але з часом я трохи інакше став дивитись на ці речі. Вони більше не викликають негативних емоцій, я сприймаю їх як потрібну, необхідну частину процесу. Приходить розуміння того, що все рухається своїм шляхом.

Моя робота дозволяє мені не мати чіткого розкладу. Добре це чи ні, не знаю. Скоріше, це свобода. Я можу працювати у вихідний та відпочити у будній день. Я не прив’язаний до графіку, лише до об’єму задач, і можу сформувати свій розклад.


Будь-які, не пережиті раніше відчуття – це вже відпочинок, нові емоції. Навіть із простих речей можна отримати багато енергії. Головне це фіксувати, сприймати, а не проживати такі моменти на автоматі.

Люблю двоколісний транспорт: у мене було кілька мопедів, мотоциклів, я катаюсь на велосипеді. Тому мої найяскравіші поїздки – Кримом і Карпатами на мотоциклі. Це абсолютно інші враження, якщо порівнювати зі звичайною поїздкою на авто. Мені подобається постійний рух, відчуття зміни локації, коли їдеш на нове місце.

Я вірю в те, що сам можу перевірити, відчути на власному досвіді, у те, що можу усвідомити та сприйняти.


У дитинстві я був недовірливою, сором’язливою дитиною, яка постійно думала про екзистенційні речі.Зараз друзі також характеризують мене як достатньо спокійну людину. Але моя власна самоідентифікація постійно змінюється: я аналізую себе та все довкола.

Часто згадую цитату з твору українського письменника Олександра Міхеда “А м н е з і Я”:

“Існує тільки ритм,

ним і живи,

ним і живи,

ним і живися”.

Ти і живеш, і одночасно підживлюєшся цим.

Мій девіз – постійно сумніватись, аналізувати, дивитись під іншим кутом, не вибудовувати конструкцій, які будуть тебе обмежувати. У світі все постійно рухається, нема нічого постійного, навіть у каменів усередині рухаються якісь атоми! В цьому і полягає сенс життя.

Те, що відбудеться у майбутньому, буде в рази більшим і живішим, ніж я можу собі уявити. Я не вибудовую планів, скоріше, орієнтуюсь на свої відчуття. Тому зовсім не виключаю, що з часом спробую щось інше, відмінне від дизайну.

Спілкувалась Ярослава Кобинець